Пройшовши сталінські табори і війну, голод і холод, знущання та муштру, Федір Бобонич, житель гірського села Синевир, що у Міжгірському районі на Закарпатті, витримав усі випробування, які приготувала йому доля і готується до святкування 102 років. Саме стільки виповнюється цими днями найстарішому жителю Верховини.
Слухаючи розповідь Федора Ілліча про нелегкі життєві дороги, дивуєшся, як йому вдалося пережити усі ті тягарі. А все починалося у 1940 році, коли Бобонич, разом з односельчанами, вирішив перетнути кордон і втекти в Радянський Союз. Сподівались, що там знайдуть кращу долю, але мріям не судилося здійснитися. Прикордонники зупинили нелегалів, одразу підозрюючи їх у шпигунстві, і відвезли у місто Надвірну. Там тривали виснажливі допити і приниження. Зрештою, Федір Ілліч разом з іншими численними нелегалами опинився у тюрмі Старобельська, де його мали судити. Та сталося так, що гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Країні потрібно було мобілізовуватися, а не займатися формальними судами, рішення яких й без того були очевидними. Таким чином географія заслань Федора Бобонича вражає: Владивосток, Магадан, Верхоянськ…
Працюючи на золотих копальнях, ув’язнені жили у бараках, де взимку був нестерпний холод і нелюдські умови. Голод і важка праця забрали життя багатьох людей. Близьким до смерті був і Федір Ілліч , який мав тоді вагу 22 кг. У це важко повірити, адже така маса тіла характерна хіба-що дошкільнятам, а не 30-річному чоловікові. Через виснаження його відсторонений від роботи.
Тим часом чеський генерал Людвіг Свобода формував свій військовий корпус. Для боротьби з ворогом радянське керівництво прийняло рішення віддати до складу війська Свободи ув’язнених, серед них опинився й Федір Бобонич. Оговтавшись від виснаження, він потрапив до десантної бригади, у складі якої воював проти німецьких загарбників. Немало наших співвітчизників полягло у боях з ворогом, але Федора Ілліча берегла якась невидима сила. Він залишився живим навіть після того, як німці підбили літак з десантниками на борту. Старший пілот загинув, а його помічникові вдалося приземлити «залізного птаха», врятувавши від смерті рядового Бобонича та його бойових товаришів.
За хоробрість, чесність і мужність, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, Федора Ілліча нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню та ще 20-ма іншими нагородами.
Після закінчення війни, він повернувся у рідний Синевир, де працював лісником, а згодом техніком лісу.
Разом з дружиною виховали 3 дітей, які ощасливили батька 8 онуками, а 5 правнуків з особливою любов’ю і повагою ставляться до свого предка, який частенько пригощає їх цукерками.
« Лише Бог допоміг мені вистояти на важких дорогах життя», – каже пан Бобонич, який у свої 102 роки в деталях пам’ятає всі події лихоліття.
| 
