Закарпаття: 77-річний Микола Маркович із Міжгірщини робить кросна і дримби, а ще точитиме миски з дерева - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Закарпаття: 77-річний Микола Маркович із Міжгірщини робить кросна і дримби, а ще точитиме миски з дерева
Навідавшись недільного дня на присілок Брадолець у Колочаві до оселі Миколи Марковича, я запитав, якими він займався народними рукомислами. 77-річний дід, сидячи на ліжку, миттю з-під подушки витяг саморобну сопілку. Без прохання красно виграв мелодію, яка нагадувала пастушу ідилію. "Цю я зробив недавно з явора", - пояснив і додав, що зазвичай музичні трубки з отворами майструють із бузини, з якої звуки люються плавніше і голосніше.
 
"Нікому передати промисел", - журно продовжив розмову і навів приклад, як торік один пан із Чернівців, збившись з ніг у пошуках дудки, без торгу купив її у нього за 150 грн. плюс 5 л вина. А завітав я у гості до Миколи Васильовича зовсім з іншої причини - зачув, що він знову взявся шити постоли. 1 справді - із надвірної робітні старий ремісник небавом приніс аж цілий лантух личаків!

- Мій дід Іван теж займався цим ділом, - гордо заявляє горянин, пригадуючи історію бартеру, коли у післявоєнний час предок віддав барана, а придбав у червонозоряних солдатів із "полуторки" шину - сировину для виготовлення взуття у важкі минулі часи. Спочатку доводилося драчувати шину, а вже відтак із верхньої частини обода стібалися гумові равлики, а з нижньої - полотняні. І перші, і другі мали як плюси, так і мінуси. Гумові були міцнішими, служили з 5 років, але за зими виявлялися непрактичними, бо нарід в них ковзався на снігу. Полотняні швидко зношувалися, але за ожеледиць ніхто не падав і не ламав кісток. Взуваючи постоли, як правило, ноги обмотували онучами з овечого сукна. Хоч йди вбрід потоком - кінцівки були сухими. "Я робив у хащі - студінь ніколи не відчував", - підтверджує комфорт по столяр. Рано вставав, а пізно лягав, бо замовлення сипалися, як з рогу достатку. Селяни мали, як мінімум, дві пари взуття -на робочі та вихідні дні. Ходили в них до церкви, ставали на весільний рушничок. Жінки, щоб припарадитися, волоки плели з вовни і фарбували їх.

Із шести синів та дочок, яких викохав та виростив кустар, із дружиною Христиною, лиш старші Василь та Юрій з рік-два носили постоли, бо в 60-і роки XX століття старе взуття кануло в Лету. Знову морщити личаки змусив депутат Верховної Ради України Станіслав Аржевітін, постачивши зі столиці у глибинку сучасніший напівфабрикат - кінську шкіру. Замовив уродженець Колочави взуття як собі, так і синам. А ще
(чи то фіглюють, чи то всерйоз кажуть) високоповажний любитель старожитності бажає взути в них усіх заможних колег - нардепів, аби парламентарії' пам'ятали, як колись жив-бідував нарід. Недавно, коли традиційно відзначав у селі над Тереблею день народження, п. Аржевітін організував і аукціон постолів. Не лише столичні шишкарі, але й місцева молодь, розз'явивши роти, позирала на етнографічний крам, що пропонував Маркович. Уже не знають, виходить, потомки, що мали на ногах предки. До речі, на сцені в центрі села дід і депутат сторгувалися за лот за ціну 200 грн.

До якої лиш справи не липнули руки Миколи Васильовича, щоб не сидіти без діла.

За..молодості, приміром, навіть виробляв кишенькові ножики, після одруження - кросна... Згадав про дримбу - у минувшину модний мініатюрний щипковий музінструмент, на прохання антикварів на старості вже "склепав" кілька сотень. Та особливо він виділяється у бондарстві. І не лише тому, що у верховинському краї звикли солодко приповідати, що ґазда без діжки - як леґінь без дівки. Душею і серцем припав до дерев'яних циліндричних посудин ще дітваком, успадкувавши ремесло від батька за випадкової обставини. Коли у Косому Верху - присілку над Негрівцем, де у давнину жили, няньо відлучився, то пасинок потайки, з відходів зробив міні-боч-ку, котра стала в пригоді матері для глини, щоб мазати стіни кімнат. Як запримітив старший Маркович потяг і дар молодшого, то без зайвих слів довірив найліпший матеріал. З тих пір разом і парували кадіби різного калібру для всяких потреб. Наука в дитинстві ще й як пішла на хосен, коли працював у Міжгірському лісокомбінаті і майстрував дерев'яні відра для Вучківського лісопункту.

Хоч роки давлять, хвороби дошкуляють, але Микола Маркович має ще один намір -точити миски з дерева. Щоб 15 онуків і 5 правнуків, інші діти знали, як діди ґаздували...



Джерело: http://zakarpattya.net.ua/ua_news_43696.html
Категорія: Закарпаття | Додав: roshko30 (26.02.2010) | Автор: Василь Пилипчинець
Переглядів: 423 | Теги: Міжгір'я, Колочава, дримби, кросна, кадіби, бондарство | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz