мистецтво, коледж, Михайло Митровка, культура - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

мистецтво, коледж, Михайло Митровка, культура
50-річного букініста Михайла Товта практично щодня можна зустріти на центральному ринку в Берегові. Він продає те, що в багатьох родинах вважають за непотріб: старі книги, морально застарілі світильники, поламані годинники, жовті від часу погарчики, іржаві праски на вугіллі, солдатські ремені, радянські значки, потерті монети та медалі ХХ століття.

Це ще не антикваріат, а скоріш лише артефакти з минулого життя. Сам Михайло жартома каже, що торгує ностальгією. Для багатьох людей ці речі асоціюються з іншою епохою, зокрема молодістю.

"Я їх ніде спеціально не розшукую, – розповідає букініст, – люди самі приносять. Звісно, це те, що знайшли десь у підвалі чи на горищі. Для когось такі речі є просто сміттям, а для когось – згадкою про минуле. Прекрасно розумію, що чогось насправді цінного мені ніколи не запропонують. Наприклад, старовинну картину, якісь рідкісні предмети побуту або золоті прикраси. Та я все одно би не придбав, бо не маю стільки грошей".

"У Берегові найдешевші книги у Європі"

Саме через брак грошей і вийшов Михайло Товт на ринок спочатку з книгами, потім зі старими речами. Це заняття згодом стало його професією, бо торгує вже понад 15 років. "Усе для того, аби якось проіснувати в цій чудернацькій (додає більш міцніше слівце. – Авт.) країні, яку я, тим не менше, дуже сильно люблю. І хоча жити тут вельми важко, їхати звідси не хочу. Чому – і сам не знаю. Хоча можливість була, особливо після розпаду Союзу. Половина моїх родичів за батьковою лінією мешкають в Угорщині..."

Навчаючись у школі, серед усіх предметів найбільше любив історію. Мабуть, тому і займається наразі уламками нашої минувшини. Однак поступити в університет не вдалося, бо не набрав відповідної кількості балів. Пішов в армію, служив на Північному флоті. Плавав на підводному човні проекту 641. У морських глибинах найбільше пробув 120 діб. Це коли з Баренцового моря перепливали в Середземне.

"На підводному човні ризик більше ніколи не побачити сонця становить майже 50 на 50, – пригадує роки своєї молодості пан Михайло. – Це ж залізо – невелика пожежа може поховати всіх за лічені хвилини. Нині ж ми всі щодня знаходимося на подібному човні із купою проблем. Хоча більшість із них можна здолати".

Колись Михайло Товт мав бажання почати щось колекціонувати. Однак скільки не намагався – не виходило. Зацікавився, було, Другою світовою війною. Почав збирати медалі того періоду, але коли родині знадобилися гроші – довелося продати.

"Хочу наголосити, що ветерани ні за яких обставин не продадуть своїх нагород, – розпові­дає він. – Медалі ж приносять їхні діти або онуки. Я купую, а що робити? Не візьму я, то придбає інший і вивезе за кордон. У кращому випадку вони потраплять до рук колекціонера".

Берегівський букініст наголошує, що до старовинних речей слід ставитися без зайвого фанатизму. Бо ще жодна людина не забрала на той світ свою навіть найбагатшу колекцію. А їхні діти запросто продадуть усе, що збирав упродовж цілого життя батько, за копійки. Та все ж таки колекціонери роблять дуже важливу справу – зберігають рідну історію".

Відомо, що деякі речі потрапляють до колекцій через "чорних археологів", які зазвичай "працюють" у Карпатах. Саме там, де пролягала лінія Арпада, де розташовані бункери і велися бої. Однак це не тільки заборонено законом, але й небезпечно, бо можна запросто підірватися на міні.

"Пам’ятаю, як, перебуваючи у піонерському таборі в Жорнаві, я випадково знайшов у хащі бойову гранату. Ми, діти, навіть не уявляли, що це таке. Добре, що помітив вожатий, акуратно забрав її з моїх рук і закинув якнайдалі. Можливо, таким чином  врятував нам життя…"

Але є люди, які шукають артефакти більш пізнього періоду – часів, коли в нашому краї перебували солдати римської доби. Тому можна знайти монети, інші цінні речі. Хоча це також незаконно. Однак у нашій країні за нелегальними розкопками ніхто не слідкує.

"Звісно, на базар такі речі не приносять. Задовольняюся графинами радянського періоду. А ще у мене найдешевші книги у Європі, – продовжує Михайло Товт, – від однієї гривні і вище. Продаю переважно видання, необхідні для навчання".

Інколи навіть цілком звичайна річ уже викликає у людини інтерес. Загалом, покупців у Михайла Товта не бракує. Тут переважає не бажання щось купити, а поринути у ностальгію.

"Ностальгія починається з віком, – каже букініст. – Тоді люди повертаються у думках до свого дитинства, молодості... Хочеться згадувати лише добре. Просто молодість – це завжди найщасливіша пора. А найбільша цінність – це родина. Хто зберіг її, той уже щасливий. На жаль, дуже багато людей в Україні саме зараз втрачають сім’ї через пристрасть до алкоголю. Я добре знаю, що це таке…"

"Не можеш кинути пити – бери сокиру…"

Після служби в армії влаштувався до клубу в селі Велика Бакта. Мріяв стати режисером. Однак коли у країні настали різкі переміни і весь час не вистачало грошей, почав прикладатися до пляшки. "Так, одного ранку прокинувся і зрозумів: все, я алкоголік, – розповідає Михайло. – Ні, це зовсім не та людина, яка п’яною валяється на землі. Будь-хто може перебрати. Алкоголік – це той, хто лише прокинувшись одразу біжить шукати щось випити. А це вже початок кінця… І тоді, коли я це зрозумів, то жахнувся. На той момент мене вже вирішила покинути дружина з дітьми. Жити далі не було сенсу, бо не уявляв себе без родини. І хотів лише одного – померти… Нація спивається, і хтось на цьому добре заробляє... Одне я знаю, що людина, яка зрозуміла, що залежна від алкоголю, все віддасть, аби знову повернути втрачене – сім’ю, роботу, спокій, здоров’я".

Михайло три дні не виходив із дому, аби не бачити нікого з "друзів". "У алкоголіка друзі з’являються, коли потрібно разом випити, – каже він. – А коли тобі погано, то їх ніби більше не існує. Насправді ж від алкоголізму вилікуватись неможливо. Тут потрібна сила волі..."

Ці три дні Михайло Товт досі згадує як найбільш вражаючу подію у своєму житті. З тих пір минуло 23 роки, за весь цей час не випив жодної краплини алкоголю.

Досі до нього підходять люди і питають про рецепт видужання. Однак у  відповідь чують, мовляв, нічого особливого. "Я раджу всім таке: якщо сам не можеш кинути пити, якщо рука сама тягнеться за склянкою – тоді візьми сокиру і відрубай собі палець. Будеш покалічений, однак залишишся живим", – каже букініст. Після такої жорсткої розмови дехто й справді "зав’язав" із цією звичкою назавжди. Тільки таким методом можна із цим покінчити, бо ж лікуватися марно. Адже навіть за ґратами люди знаходять алкоголь за потреби.

А ще Михайло Товт вірить у нашу країну та людей, які в ній живуть. "Настане час – і все зміниться. Не знаю, коли саме, але скоро. Взяти лише Закарпаття: таких роботящих людей не знайдеш по всьому світу. Їм не потрібно "допомагати", головне – просто не заважати. Американець у нас без грошей і роботи не вижив би і тижня. А ми можемо вистояти навіть у пустелі. Наш народ повинен жити краще. І так буде. Я точно знаю".



Джерело: http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-56799-Zakarpatskyj-antykvar-kazhe-shho-prodaye-nostalgiyu
Категорія: Закарпаття | Додав: roshko30 (26.02.2010) | Автор: Олександр Ворошилов
Переглядів: 450 | Теги: Колекція, букініст, Антиквар, Артефакт | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz