Кузнею краянської духовності нині є Ужгородський коледж культури і мистецтва - Закарпаття - Каталог статей - Закарпатський край
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [23]
Закарпаття [312]
новини краю
Україна [373]
держава
Світ [78]
планета
Туризм [55]
відпочинок
Історія [45]
минуле
Пошук
Наше опитування
Що Вас цікавить на Закарпатті?
Всього відповідей: 262
Міні-чат
200
Друзі сайту
Locations of visitors to this page
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Закарпаття

Кузнею краянської духовності нині є Ужгородський коледж культури і мистецтва
    Колискою нашої краянської душі ще з далекого 1947 року є Ужгородське училище культури, трансформоване нині в Ужгородський коледж культури і мистецтв. Закладу вже 63.
 
    

Його довго-річному керівникові Михайлові Митровці трохи більше — нещодавно виповнилося 70, хоча за енергійністю та зовнішнім виглядом стільки ніяк не даси.

Найголовніше його багатство, надбане повсякденною зайнятістю — випускники. Різні за фахом — бібліотекарі, співаки, танцюристи, режисери, керівники колективів художньої самодіяльності, організатори культурно-дозвільної діяльності, педагоги мистецьких і загальноосвітніх шкіл — усі вони віддано й творчо трудяться на благо культури та мистецтва нашого краю. Беруть приклад зі свого директора, заслуженого працівника культури України.
 
— З якого року, Михайле Миколайовичу, директоруєте?

— З першого липня 1985 року, того дня, коли Хустське культосвітнє училище було переміщене до обласного центру. Щодо цього, вважаю, питання вирішилося дуже правильно. Студенти — майбутні працівники культури — в Ужгороді мають більше можливостей для розвитку. Вони можуть чимало побачити, почути. Тут зосереджені й професійні колективи, обласні методичні центри, музеї, обласний центр народної творчості, музичне училище, обласна філармонія, театр. Вони конче потрібні для формування майбутнього працівника культури. Тож цей крок був дуже виваженим, солідним і потрібним.

— Якщо це так важливо, то хто сформувався? Які знаменитості, скажімо, вийшли за цей час зі стін коледжу?

— Якщо назвати наших випускників, то серед них є і народні артисти України Лариса Білак, Іван Попович, заслужені працівники культури України Людмила Григаш, Іван Пастеляк, Єлизавета Сівак, балетмейстер Михайло Шутєв. Є і науковці серед наших. Наприклад, доктор історичних наук Іван Король. Усіх важко і перелічити.

— Як складався ваш життєпис?

— Народився в селі Кибляри Ужгородського району 31 грудня 1939 року. Тоді воно входило до складу Угорщини. Ріс у простій селянській багатодітній родині. Нас було п’ятеро — четверо братів і одна сестра. Там навчався в семирічній школі, а після закінчення вступив до Мукачівського педагогічного училища. Відтак був направлений учителем співів у Чорноголівську школу Великоберезнянського району. В той час на селі було дуже багато молоді, але не вистачало керівника хорового колективу. В училищі нас учили на рівні вчителів початкових класів, більше уваги надавалося педагогічним дисциплінам. Тому з трепетом і деякою невпевненістю організовував сільський хоровий колектив при клубі. Молоді було дуже багато, бо в 1957 році ніхто нікуди не виїжджав. Перед ними не можна було втратити якимось огріхом свій авторитет. Відчував недостатність своєї музичної підготовки. Два роки все ж пропрацював на певному рівні в Чорноголові, а потім вступив до Ужгородського музичного училища на диригентсько-хоровий відділ у клас викладача Івана Сопка. Він і тепер ще працює в музичному училищі. Підготував багатьох відомих диригентів, у тому числі й народного артиста України Еміла Сокача, заслуженого діяча мистецтв, директора Івано-Франківського музичного училища Михайла Мокрецького, професора Київської консерваторії Інну Шилову, народну артистку України Клару Лабик і багатьох інших. Вимогливість він поєднував із доброзичливістю, тому студенти гарно навчалися і виходили підготовленими. Після закінчення училища поїхав до Харківського інституту культури, де теж вступив на диригентсько-хоровий відділ, паралельно проходив і організацію культурно-дозвільної діяльності. Після кількох місяців призвали в армію. Три роки в Харкові відслужив. Там був звільненим секретарем комсомольської організації, а по поверненні в інститут теж обрали секретарем комітету комсомолу. Паралельно вчився в хорових керівників В’ячеслава Палкіна, народного артиста України Вадима Брильянта. Після закінчення інституту був направлений в управління культури Закарпатської області. Працював там інспектором. Створив уже сім’ю, а в управлінні не давали квартир — почав шукати іншу роботу, де би можна було розраховувати на житло. Головою Ужгородського міськвиконкому був тоді Степан Дьолог. Він і запросив мене своїм помічником по культурі. Така тоді була посада. Рік пропрацював, а потім управління культури шукало кандидатуру на директора філармонії. В 1971-му затвердили мене. За сім років праці там інтенсивно йшла концертна діяльність. Всі наші творчі колективи мали норму концертів. Тобто за місяць, наприклад, Закарпатський хор повинен був дати чотирнадцять концертів. І він їх обов’язково давав. Всі мусили зробити норму. Мали автогосподарство, автобуси, самі їздили. А гастрольні колективи, які приїжджали до нас у область, були настільки численними і різнобічними, що з теперішнім часом порівняти просто неможливо. На рік давалося до двох тисяч концертів. Ми збирали в радянському вимірі понад мільйон карбованців. Держава давала дотацію 100 тисяч. Ми віддавали їй усе назад удесятеро. Закарпатський хор у ті роки їздив на гастролі в усі союзні республіки, Німеччину. Буйно розквітало концертне життя. Одні приїжджі колективи починали гастролі з Рахова, а інші — з Ужгорода. І вони поступово, виступаючи, зближалися. Наша теперішня ужгородська публіка відвикла від систематичних концертів, а тоді не було тижня без двох-трьох концертів, причому високого рівня, різножанрових. Нині превалює естрадний напрямок. У роки директорства йшла добудова нового філармонійного корпусу, бо в колишній синагозі у творчих колективів не було репетиційних приміщень. Закарпатський народний хор займався в фойє філармонії, де розмістилися і всі службові кабінети. Це заважало творчому процесу. Була, отже, потреба зробити балетний зал, хоровий клас, клас для камерного оркестру, костюмерний цех. Словом, розвантажити концертний зал. Уся діяльність була перенесена в добудований корпус. У ці роки встановили орган із Великого театру в Москві, що коштував сто тисяч карбованців. Відремонтували в Чехії. Тамтешні спеціалісти його і встановили. Ужгородці з великим захопленням відвідували концерти, чого не скажеш зараз.
 
— Як можете порівняти радянський період коледжу і часів незалежності?

— Перші п’ять-шість років із 1985 року йшло становлення закладу і колективу. Потім почався період незалежності. У радянський час кількість студентів була дуже великою — 500—700 осіб. За незалежності і прийом зменшився, і число студентів. На сьогодні навчається 300: 230 — на стаціонарній формі, 70 — заочників. Цебто вдвічі менше.

— На кого опираєтеся в роботі?

— На педагогічний колектив, який налічує 80 штатних працівників і понад 20 сумісників. Восьмеро з них — народні, заслужені артисти, заслужені працівники культури України, двоє науковців, кандидатів наук. Є великі творчі люди: Михайло Сусліков (українські танці), Михайло Шутєв (угорські танці), Петро Сокач (хоровий колектив і вокальний ансамбль). Духовий і естрадний відділи очолює гарний музикант Олександр Ухач.
 
— Які соціальні умови у студентів?

— Усі студенти Ужгородського коледжу культури і мистецтв забезпечені гуртожитком. Живуть у кімнатах по три-чотири чоловіки. Трохи густо, але в нас проживають і студенти Ужгородського музичного училища, коледжу мистецтв, артисти всіх творчих колективів нашого обласного центру. Тому й забагато студентів живе в одній кімнаті. Якби частину артистів відселити десь у спеціальний гуртожиток для творчих колективів обласного центру, тоді би ми створили гарніші умови для проживання наших студентів.

— Чи є педагогічний контроль за позакласним життям?

— У гуртожитку працюють комендант, вихователь, паспортист, заступник директора, психолог. Вони щоденно разом із директором і заступником бувають у кожній кімнаті. Працює студентська рада навчального закладу, яка разом із дирекцією щопонеділка перевіряють санітарний стан приміщень гуртожитку. За серйозні порушення викликаємо на студентську раду.

— Як проходять канікули?

— Перед двома місяцями канікул, які починаються першого липня, доручаємо студентам привести в належний стан кімнати, де вони проживали. Круглим сиротам у цьому допомагаємо… В іншому юнаки та дівчата займаються своїми справами, набираються сил для навчання.
 
— Що вас особисто радує в роботі?

— Те, що в нас гарні творчі колективи. Мусимо ж майбутнього працівника культури виховувати в творчій обстановці, щоб він бачив і всі жанри мистецькі, які є — хоровий, інструментальний, народний, хореографічний. Ще в нас є фольклористи. Микола Попенко, який лише віднедавна не працює, Павло Пинзеник, Михайло Петрушевський, Петро Сокач. Ми в носіїв народної творчості записуємо різні твори, а потім даємо після обробки сценічне втілення. Так тримаємо і розвиваємо народні надбання.

— Кого з молодих талантів можете назвати?

— В обласному центрі успішно працюють Олександра Талабіра, Руслан Талабіра. Вони брали участь у конкурсах всеукраїнського масштабу, де займали призові місця. Чудово показав себе в артистичному житті співак і композитор Геннадій Донецький. Із випускників половина вступає до вищих навчальних закладів. У нас на базі коледжу десятий рік працює місцевий факультет Київського Національного університету культури і мистецтв. Це позитивно, бо тільки 20 відсотків працівників культури Закарпаття мають вищу спеціальну освіту.

— Скільки у вас студентів із глибинки?

— 95 % із населених пунктів гірської місцевості. Вони в основному не мають систематичної музичної освіти, але чимало прийшло з чудовим слухом. Вони успішно надолужують те, що не змогли отримати в селі, у наших стінах. Ми могли б узяти студентом і когось із райцентру, хто має в активі музичну школу, а він закінчить коледж і на роботу в свій населений пункт не поїде. Ті, що з глибинки, зазвичай повертаються додому і приносять користь культурній розбудові краю.

— Чи за своєю роботою маєте хоч якесь дозвілля?

— Моє дозвілля — моя робота...

— Які особливості прийому в коледж у нинішньому році?

— На базі восьми класів абітурієнти складатимуть українську мову і літературу (тести), історію України (тести) та іспит із фаху. Те саме й на базі повної загальноосвітньої школи.




Джерело: http://zakarpattya.net.ua/ukr-news-56861-Kuzneyu-krayanskoyi-duxovnosti-nyni-ye-Uzhgorodskyj-koledzh-kultury-i-mystectv
Категорія: Закарпаття | Додав: roshko30 (26.02.2010) | Автор: Василь Танасійчук, РІО
Переглядів: 1753 | Теги: мистецтво, коледж, Михайло Митровка, культура | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz